Статті про нерухомість - Сторінка 12

Який податок на нерухомість будемо платити в 2013 році

24 травня Верховна Рада України продовжила мораторій на введення податку на нерухоме майно до 1 січня 2013 року. Це пов’язано з тим, що влада пропонує нову концепцію податку на нерухомість. Ця новина не повинна сильно тішити власників нерухомості. Через те, що , швидше за все, на заміну прийнятому, досить ліберальному закону, буде прийнятий новий, набагато жорсткіший. Така тенденція спостерігається в багатьох європейських країнах. Прийняття непродуманого закону разом зі зростанням вартості комунальних платежів та збільшенням податкового навантаження на прибутки від здачі нерухомості в оренду може виступити фактором тиску на ринок нерухомості. © Сергій Шевчук, АН «Терен Плюс»

Де краще зупинитись в Києві

Місто Київ прекрасне, місто щасливе. Над розлитим Дніпром, усе в зелені каштанів, усе в сонячних плямах ... (Михайло Булгаков) Київ. За цим коротким і динамічним словом стоїть один з найдавніших центрів слов’янства, історія якого налічує більше 1500 років. Прадавня легенда каже, що Київ був заснований трьома братами: Києм, Щеком і Хоривом, приблизно в V столітті, і з тих пір вважався головним торговим, культурним, релігійним і політичним центром східнослов’янської цивілізації. У зв’язку зі своїм історичним значенням центру Київської Русі з IX по XII століття, місто і понині називають «Мати міст руських». Сьогодні Київ - шосте за кількістю населення місто Європи після Москви, Лондона, Санкт-Петербурга, Берліна і Мадрида. Подивитися в Києві можна і численні пам’ятники архітектури, і історичні місця, і зелені тінисті ботанічні сади, відвідати театри та клуби. Туристична привабливість також пояснюється тим, що Київ є «колискою» Східної православної церкви і може «похвалитися» величезною кількістю соборів, монастирів і церков, що вражають своєю старовинністю та унікальністю. Столиця незалежної європейської держави. Розташована на півночі центральної частини України, зведена на пагорбах вздовж річки Дніпро, яка ділить місто на дві частини, столиця України пройшла довгий шлях до незалежності. З 1991 року Київ є столицею незалежної України. Новобудови, величезні торгові центри, розкішні магазини та ресторани, оновлений Майдан Незалежності кардинально змінюють пострадянське обличчя Києва. Де краще зупинитися? Новий вигляд сучасній європейській столиці надають також готелі класу LUX. Але далеко не кожному це по кишені. Особливо напередодні майбутнього чемпіонату ЄВРО-2012, який буде проходити і в Києві. Дешевше і краще - подобова оренда квартири в центрі. Це досить поширена альтернатива, яка має багато переваг, починаючи від наявності вибору місця розташування та інтер’єру квартири і закінчуючи доступною ціновою політикою і відмінним сервісом. Ласкаво просимо до Києва!

Квартира в оренду по Вул. Шовковичній. Історія вулиці.

Вулиця Шовковична. Шовковичну і Липську можна назвати «спальними вулицями». Тут ви не знайдете ані модних магазинів, ані гучних ресторанів, але завдяки своєму центральному розташуванню та великій кількості зелені, вони по праву вважаються одними з найбільш престижних для проживання вулиць міста. Свою нинішню назву вулиця Шовковична отримала від великого шовковичного саду, який колись ріс на цьому місці і був вирубаний за наказом генерал-губернатора Левашова на початку XIX століття. Був час, коли вулиця навіть називалася Левашовською, так як саме тут була резиденція губернатора. Саме за його вказівкою в 30-і роки 19 століття Липки почали забудовуватися фешенебельними будинками. У радянські часи вулиця носила ім’я Карла Лібкнехта. А ще на початку XIX століття вона називалася Аптекарською, тому що тут була одна з перших аптек. Багато будинків на цій вулиці мають цікаву історію та архітектуру. Наприклад, у будинку № 25 розміщується ліцей іноземних мов «Кловський». В його подвір’ї археологи виявили залишки літописного Кловського монастиря XI-XII століть, заснованого колишнім печерським ігуменом Степаном. Будинок № 19, з його хвилюючими уяву готичними формами, належав прибалтійському барону В. Ікскуль-Гільденбанду. Сучасний будинок навпроти - № 26, був побудований в 1970 році для Першого секретаря ЦК КПУ В. Щербицького. Один з найкрасивіших будинків на Шовковичній вулиці - це № 17 / 2. Будинок споруджено, ймовірно, В. Ніколаєвим у 1901 році в стилі венеціанського ренесансу. Через коричневий колір фарбування він отримав назву «Шоколадний будиночок» і належав лісопромисловцю і меценату С. Могилевцеву, який захоплювався собаківництвом, тому маскарони на будинку з собачими мордами. Після революції тут жили: відомий політик часів Української революції, що став міністром при гетьмані - І. Кістяківський, голова Раднаркому Україні в 1918-1923 Х. Раковський, а також ряд вчених. З 1960-го року тут розташовувався палац одруження. Ця симпатична будівля була віддана під дитячу картинну галерею. Через вулицю розташований ще один будинок - № 15 \ 1, побудований в 1912 році архітектором П. Альошиним. Цей будинок своїми потужними формами нагадує середньовічний романський замок, де ретельно, аж до маленького віконця, стилістично опрацьована кожна деталь. Замовником цього незвичайного будинку був М. Ковалевський, підприємець і громадський діяч. За легендою, він довго не одружувався, підшукуючи гідну кандидатуру, і знайшов її під час чергової подорожі. Тому одна з кімнат розташованого тут Міністерства закордонних справ оформлена як купе вагону поїзда, де, з чуток, і сталася пам’ятна перша зустріч подружжя. На протилежній стороні розташований витончений будинок № 14, побудований в 1912 році для підприємця М. Шестакова, далекого родича Н. Терещенка. Довгий час тут знаходився Інститут марксизму-ленінізму. У схожому будинку поруч - № 12, не так щедро декорованому і сильно перебудованому в 1930 роки працював Інститут єврейської культури при Всеукраїнській Академії наук. За матеріалами книги В. Кіркевича «Моє місто - Кіевъ» Агентство нерухомості Терен Плюс пропонує послуги з довгострокової оренди квартир та пододобової оренди квартир по вулиці Шовковичній 20 і Шовковичній 30

Архітектурні стилі київських прибуткових будинків. Частина 2

Кілька спробів запровадити у Києві «російський стиль» зроблено в часи першої «будівельної лихоманки». Найяскравіший приклад — прибутковий будинок на вул. Пушкінській, 45 (архіт. М. Г.Артинов, 1901). Зверталися й до інших екзотичних та зовні ефектних у деталях стилів. Великі прибуткові будинки по вул. Ольгинській, 2/1 та Рейтарській, 31/16 було декоративно у дусі мавританської архітектури (архіт. М. І. Яскевич, 1900). Друга «лихоманка» припала на добу поширення стилю модерн, що мав у Києві приклади усіх етапів розвою, починаючи від першого, найяскравішого прояву стилю ще 1901 року, коли В. В. Городецький спроектував і почав будувати свій прибутковий будинок на Банківській, 10. Потім був спрощений цегляний декор у дусі «модерн» суто як данина моді (Ірининська, 5 (втрачений) та Ярославів Вал, 4; обидва 1907) та більш енергійно розроблені фасади (Миколаївська, 15), фасади декадентські витончені (Назаріївська, 19 і 21; 1907-1911), знову спрощені (Ярославів Вал, 14; 1908) та інші — насичені пластикою ліплених оздоб, вправно декорованих характерними ознаками стилю (Ярославів Вал, 14-А, технік М. В. Клуг, 1910; Пушкінська, 21, 23, 1909-1910; Велика Житомирська, 32; Костьольна, 7,1913). Були чудові приклади розробки фасадів у дусі «модерн» з використанням елементів історичних стилів минулого (Мала Володимирська, 74 — архіт. П. Ф. Альошин, 1911; Рейтарська, 20/24 — архіт. О. М. Вербицький, 1912; Велика Житомирська, 8-А — архіт. М. П. Бобрусов, 1909-1913). Були будинки-велети, де декор виконував досить скромну роль, акцентуючи висотну домінанту — вежу, шатро, декоративну вставку (Володимирська, 61/11 — архіт. Й. А. Зекцер і Д. Г. Торов, 1910-1912; Інститутська, 16-18 — архіт. Ф. А. Троупянський, Л. Б. Мінкус, 1910-1912 - втрачений). рн». У романтизованих формах національного стилю були споруджені й прибуткові будинки на вул. Паньківській, 9 (архіт. В. Л. Максимов, 1907 та декор — архіт. В. Г. Кричевський, 1908 — не зберігся) та вул. Паньківській, 8 (архіт. М. О. Шехонін, 1910). Декоративне оздоблення в українському стилі, започатковане В. Г. Кричевським, мало резонанс і в інших спорудах у стилі «модерн» (Музейний пров., 4 — архіт. В. М. Риков, 1909). У стилі суто українського бароко, розробленого з деякими елементами модерну, було споруджено великий прибутковий будинок на Володимирській, 19 (архіт. П. Ф. Альошин, 1912 — втрачено). Цікаво зазначити, що до українських національних рис в архітектурі зверталися й зодчі-росіяни, які поважали місцеві традиції. Перед самим початком Першої світової війни було споруджено вже кілька прибуткових будинків у лаконічних формах конструктивізму, коли увагу приділено вже не декору і деталям, а загальному обрису, площинам, ритму вікон, балконів тощо (Велика Васильківська, 47) або зроблено наголос на великих стилізованих сандриках простого малюнку (Верхній Вал, 54; Хорива, 43). Ці прийоми ще побутували в архітектурі фасадів житлових будинків, споруджуваних у 1920-х роках. Цілком слушну, належну оцінку київській забудові кінця XIX - початку XX століття дав свого часу Г. Лукомський: «... все... споруджене у Києві за останнє десятиріччя, є даниною все тому ж пережитку Віденського Ренесансу, тобто складається зі стін, оснащених вежами, куполочками і занадто перевантаженими всілякими погано виконаними деталями. Щоправда, у Києві є приклади грандіозності в будівництві, і таких високих прибуткових будинків, як будинок Гінцбурга (так за оригіналом. — Д. М.), не знайти й в Петербурзі». Та, попри певну строкатість, загальне тло забудови прибутковими будинками історичного центру Києва сприймається як цікаве мистецьке явище. Місто справді мало характерний вигляд, власне архітектурне обличчя. Його можна було б поліпшувати, якби залучити до цього обдарованих, справжніх архітекторів, які б поважали творчий доробок попередників... Але то надто велика проблема і — тема окремого дослідження. За матеріалами книги Дмитра Малакова «Прибуткові будинки Києва»

Архітектурні стилі київських прибуткових будинків. Частина 1

Архітектурне оздоблення київських прибуткових будинків витримувалося, насамперед, у руслі відповідних загальноєвропейських уподобань і смаків доби. Однак існували й суто місцеві, київські особливості, що завжди підкреслювалося всіма, хто торкався цієї теми. «Відмінна й властива тільки одному Києву риса цих будівель, - писав С. Богуславський 1913 року, - славнозвісна київська світло-жовта цегла, що виробляється на місцевих заводах. Більшість будинків, споруджених з цієї цегли, рідко фарбуються, ще рідше тинькуються; тільки обриси кожної окремої цеглини часто обводяться сірою фарбою». Тим часом у технічних документах тої доби є точніша характеристика: «Фасад цегляний з пофарбуванням кольором та цементною розшивкою швів». Саме висока якість київської цегли та професійна майстерність київських мулярів стали основою своєрідного київського «цегляного» стилю. Загалом же, у місті перепробувані усі історичні архітектурні стилі. Загальне захоплення формами готики наприкінці XVIII - на початку XIX століття, започатковане, власне, саме у Києві архітектурою фортифікаційних споруд нової Київської фортеці (1831-1861), мало продовження, зумовлене провінційним консерватизмом, і в архітектурі громадських споруд (залізничний вокзал, 1870; міський водогін, 1870-1872; корпус № 10 Києво-Печерської Успенської лаври, 1870-ті), і в приватних будинках аптекаря М. Ф. Фромметта (Бібіковський бульвар, 36; 1873), поміщиці Ф. А. Модзелевської (Бібіковський бульвар, 34; 1874), чиновника В. І. Сербулова (Бульварно-Кудрявська, 3; 1876), барона Р. В. Штейнгейля (Бульварно-Кудрявська, 27; 1877-1879), професора Є. Ф. Гарнич-Гарницького (Пушкінська, 34; 1875) та інших. До готики знову звернулися на зламі XIX-XX століть за доби захоплення історичними стилями, коли у Києві було споруджено, як приклад, вишуканий зразок неоготики — римо-католицький костьол св. Миколая (архіт. В. В. Городецький, 1899-1909). У цей час споруджується також низка великих прибуткових будинків з елементами готики в оздобленні вуличних фасадів, що так імпонувало публіці (Андріївський узвіз, 15; 1902; Гоголівська, 23; 1909; Велика Житомирська, 34, флігель; 1900-ті; Мерингівська, 6; 1914; Бібіковський бульвар, 31; 1890-ті; Верхній Вал, 4; 1890-ті; Мала Підвальна, 10; 1910; Стрілецька, 28; 1910-ті; Мала Володимирська, 60; 1908; Левашовська, 19; 1901). Крім неоготики, в архітектурі насамперед приватних особняків, споруджуваних у 1860-1880-х роках, ще мали місце спроби звернутися до бароко, спроби, втім, невдалі (Несторівська, 33; 1880-ті; Тимофіївська, 10; 1864) та класицизму (Велика Житомирська, 34; 1883-1887). Найбільшого поширення набув модний стиль «віденський ренесанс», своєрідно потрактований у київській цеглі. Цю особливість також відзначав сучасник С. М. Богуславський, захоплюючись «гігантськими будинками нової архітектури, що навіть зветься «київським ренесансом». Саме цей напрям завдяки надзвичайній масовості (згадаймо оту тисячу будинків першої «лихоманки») викликав згодом і дещо іронічну характеристику - «стиль київських підрядників». Минули десятиліття, і історик М. Ю. Брайчевський зазначив: «Гостре слівце, кинуте свого часу Іполитом Моргілевським, викликало зневажливе ставлення до переважної більшості київських кам’яниць другої половини XIX - початку XX століття». Однак це слівце було підхоплене мистецтвознавцями і журналістами, і впродовж кількох наступних десятиліть архітектура київського прибуткового будинку сприймалася винятково негативно, як, до речі, і поняття еклектика, історизм, модерн... Ось деякі висловлювання з видань 1940-1960-х років про Київ, подані мовою оригіналу: «Застройка города в начале XX века не способствовала его украшению. В этот период было построено большое количество «доходных» домов в стиле модерн, архитектура которых была безвкусна и аляповата». Ще: «Выросло много кирпичных многоквартирных домов, угрюмых, с узкими дворами-колодцами, предназначавшихся для сдачи в наем. Таких «доходных» домов было построено несколько сотен... Но, несмотря на то, что в архитектурном отношении эти дома ничего собой не представляли, они не смогли изуродовать наш прекрасный город». Минули десятиліття, і погляди не змінилися, особливо з точки зору нових, «практикуючих», архітекторів. Для «київського ренесансу» були типовими, передусім, нескінченні варіації з цегляних оздоб (виготовлялася спеціальна фасонна цегла різних профілів), а також горизонтальні й вертикальні членування, насичена пластика фасадів, симетрична композиція, розвинуті карнизи, шатрові завершення (наріжних будинків — обов’язково, це зумовлювалося правилами забудови), ліплені маскарони, вставки під вікнами, гірлянди у фризі, фестони на вертикалях, коване металеве огородження балконів, дахів, сходів. Кращими зразками прибуткових будинків у стилі «неоренесанс» у Києві по праву вважаються кілька найвідоміших, споруджених у період першої «лихоманки». Це насамперед будинки на вул. Прорізній, 24/39 (архіт. К. Ф. Шиман, 1901), Ярославів Вал, 1 (архіт. А. П. Добачевський, 1896—1898), Миколаївській, 9 (архіт. Г. П. Шлейфер, 1901), Великій Васильківській, 25 (архіт. В. В. Городецький, 1897 — декор втрачено), Кузнєчній, 23 (архіт. В. М. Ніколаєв, 1899) та Фундукліївській, 36 (архіт. В. М. Ніколаєв, 1899), Фундукліївській, 30/10 (архіт. М. І. Яскевич, 1901), Великій Васильківській, 10 (технік А.-Ф. К. Краусс, 1897).

Типи колишніх прибуткових будинків Києва. Частина 3

Принцип раціонального планування помешкання, не «вправлений» у затісні рамки, обмежені розмірами ділянки забудови, а розміщеного вільно, «як хочеться», втілений хіба що в одній споруді — прибутковому будинку архітектора В. Городецького на Банківській, 10. Саме там усі кімнати згруповано найдоцільніше, за потребами і уявленнями 1900-х років. Отже, з респектабельного вестибюля двері вели до досить просторого передпокою, а з останнього — до кабінету (традиційно орієнтованого на головний фасад), великої вітальні, їдальні та до решти внутрішніх приміщень - посудомийної, коридора і далі. Отож по периметру — мала вітальня, будуар, спальня, дитяча, кімнати гувернантки, кухарки, лакея, а також кухня, туалети та навіть запасна кімната. Усі приміщення сполучалися між собою відповідно до функціонального призначення. На вузьких ділянках забудови споруджувалися односекційні житлові прибуткові будинки з бічним розташуванням сходів і одною квартирою на поверх (Олександрівська, 21) і з розвинутим в глиб садиби крилом зі службами. На першому етапі спорудження прибуткових будинків, коли ще не окреслився чітко принцип секційності і типізації, споруджувалися романтизовані, складної конфігурації будинки. Поодинокі приклади збереглися і в Києві (Володимирська, 43). Раціональні планувальні схеми секційних будинків характерні для 1910-х років (Виноградна, 5-А; Костьольна, 8; Мала Житомирська, 8). Великі, оснащені за останнім словом техніки прибуткові будинки називалися в побуті «панськими» («барскими» — рос.) і відповідно рекламувалися у пресі: «Барские квартиры (злектрическое освещение, лифт, центральное водяное отопление), 4, 5, 7 и 8 комнат со всеми удобствами в новопостроенном доме Дьякова, Николаевская площадь, № 4, осматривать ежедневно от 3 до 5 часов дня. Телефон 224». За матеріалами книги Дмитра Малакова « Прибуткові будинки Києва»

Типи колишніх прибуткових будинків Києва. Частина 2

Наступним етапом збільшення житлової площі на ділянці забудови такого самого розміру став Н-подібний план будинку, причому на фасад ця «літера» виходила поставленою руба. Внутрішнє розташування парадних сходів («чорні» розміщувалися обабіч них) спонукало зсунути на півповерхи квартири фасадної і тильної частини будинку — задля спільного користування одними парадними сходами. Така схема є характерною вже для будинків, споруджуваних на початку 1910-х років, під час другої київської «будівельної лихоманки» (Кузнєчна, 9; Жилянська, 41; Пушкінська, 21). Чи не найвигадливішу конфігурацію мав найбільший та найвищий у Києві будинок Л. Б. Гінзбурга (Інститутська, 16-18 — не зберігся), де від землі було взято все. Якщо розміри земельної ділянки дозволяли, прибутковий будинок споруджували у вигляді замкненого в каре прямокутника — з вікнами, звернутими всередину подвір’я з усіх чотирьох боків (Фундукліївська, 10, 32; Тарасівська, 9; Терещенківська 13; Велика Васильківська, 34). Окремо слід зазначити планування наріжних, найчастіше Г-подібних у плані будинків. Вже саме розташування ділянки разом з вимогами постанов міської Управи диктувало завжди неординарне рішення. Само собою виходило дві секції з двома парадними ходами. Кожен наріжний будинок неодмінно оздоблювався вежею, шатром, шпилем, добре помітними здаля, а в плані виділявся еркером, виступом, лоджією, входом до магазину, що найчастіше розміщувався у такому місці на першому поверсі (Фундукліївська, 30/10; Прорізна, 24/39; Володимирська, 40; Велика Житомирська, 8 і 40). Великі будинки, розміщувані на наріжних ділянках, не завжди мали симетричне вирішення фасадів та однакове планування помешкань. Так, відомий прибутковий будинок Б. В. Мороза (Володимирська, 61/11, ріг Караваєвської), маючи, відповідно до ділянки забудови, більшу протяжність уздовж Караваєвської вулиці, одержав і різне планування: найбагатші помешкання групувалися вздовж вул. Караваєвської — величчю й помпезністю відзначаються й парадні сходи з цього фасаду, натомість бічний вхід з вул. Володимирської облаштовано доволі скромно. Вкрай раціонально використано велику земельну ділянку на вул. Верхній Вал, 54, де споруджено 11-секційний будинок, фасад якого простягнувся на Верхньому Валу, поперечній вул. Почайнинській, та на Хорива. Загалом, повторення у плануванні досить рідкісні: кожен архітектор був вільним у творчості. Однак перші паростки типізації житлового будівництва зійшли не тепер. Так, заощаджуючи кошти, домовласники ще сто років тому вдавалися до повторного використання проектів, про що свідчать у Києві прибуткові будинки Ф. Михельсона на вул. Пушкінській, 35 і 37 (фасадні й флігельні, споруджені у 1888 і 1896 роках) або на вул. Кузнєчній, 9, на вул. Некрасовській, 4-6, на Андріївському узвозі, 2 (з деякими несуттєвими змінами і на один поверх вище). Чимало повторень було і у творчому доробку техніка-архітектора А.-Ф. К. Краусса. Іншими різновидами типізації були дво- та трисекційні будинки (Інститутська, 27/6; Банківська, 3-5; Мала Васильківська, 12; Володимирська, 48-А), споруджувані в рядовій, так званій «стрічковій», забудові кварталів. Втім, це не стосується тих випадків, коли власник садиби мав змогу придбати чи успадкувати й забудовувати садибу у кілька етапів (Велика Житомирська, 8, 8-А, 8-Б; Обсерваторна, 17, 19, 21; Ярославів Вал, 14, 14-А). Досить поширеним був прийом забудови в глиб ділянки, якщо за розмірами така можливість існувала. Так споруджували флігель у другому ряду (Ярославів Вал, 14; Велика Васильківська, 25; Мала Васильківська, 4, 8, 20, 22, 27, 29, ЗО, 34, 38; Мала Володимирська, 32, 74; Бульварно-Кудрявська, 14, 21; Львівська, 66; Святославська, 4) заввишки не менше від фасадного будинку або й у третьому ряду, якщо це дозволяли глибина ділянки та мінімальна відстань між фасадами, зумовлена відповідними постановами міської Управи (Пушкінська, 12; Мала Володимирська, ЗО, 45; Бульварно-Кудрявська, 8). Чимало цікавих архітектурних вирішень із-за будови ділянки, і планування помешкань виникло на початку XX століття, коли зросла майстерність зодчих і апетити замовників-домовласників. Так, досить поширеним був прийом облаштування магазинів, крамниць, майстерень, різних закладів на перших-других поверхах прибуткових будинків. Це були й шикарні магазини-салони на два поверхи (Миколаївська, 9), і скромні торговельні приміщення, де вхід розташовувався поміж двох невеличких вітрин, під якими часто були вікна з ґратами — для освітлення підвалу, де зберігалися товари (Михайлівська, 11), або з низеньким антресольним поверхом над магазином (Бульварно-Кудрявська, 51), де міг мешкати і сам лавочник. І все ж архітектор змушений був підкорятися розмірам ділянки, усталеним прийомам, вимогам постанов міської Управи і смакам замовника.

Типи колишніх прибуткових будинків Києва. Частина 1

За призначенням прибуткові будинки, тобто такі, що здавалися повністю чи поквартирно в оренду й приносили власникові прибуток, можна поділити на два види: житлові та виробничі. З останніх чи не найбільшим у Києві можна назвати прибутковий будинок греко-синайського Свято-Катерининського монастиря, споруджений 1912 року і відданий в оренду М. М. Вайнтробу; будинок призначався для розміщення торгових складів, банків, контор (Контрактова площа, 2-А). Можна ще зазначити готелі, «умебльовані кімнати», які також приносили чималий прибуток власникам. Значного поширення набули й невеличкі затишні й привабливої архітектури прибуткові будинки, які умовно можна назвати будинками «особнякового типу». Звичайно кращу квартиру займав там сам домовласник, решта здавалася внайми. Темою ж нашого дослідження обрано саме багатоповерховий прибутковий будинок секційного типу, який став наймасовішим попередником пізнішої міської забудови, здійснюваної у 30—50-ті роки за індивідуальними проектами, а в 60—90-ті роки XX ст. — за типовими проектами суцільними житловими масивами. Так само як в інших великих містах Європи того часу, київські житлові секційні прибуткові будинки за архітектурно-планувальною схемою еволюціонували від простої прямокутної форми плану, через найпоширеніший Т-подібний план — до складної конфігурації. Поступово вдосконалюючи план, архітектори тим часом прагнули якнайзаощадливіше використати площу ділянки, особливо дорогої, у центрі міста. Головна увага зосереджувалася саме на зискові (та, дуже часто, на шкоду вимогам гігієни). У такий спосіб з’являлися будинки-монстри з похмурими дворами-колодязями, де ніколи не бувало сонця, де застоювалося зіпсоване повітря (Пушкінська, 21—23; Михайлівський провулок, 1 і Прорізна, 18-20; Тарасівська, 9; Мала Васильківська, 34). Саме такі негативні зразки ставали головними аргументами у суперечках про доцільність подібної забудови міст, зокрема й Києва. Отже, як приклад простої композиційної схеми, можна назвати триповерховий на підвальному поверсі прибутковий житловий будинок генерал-лейтенанта О. С. Павлова, споруджений 1895 року (тобто на початку першої «будівельної лихоманки») за проектом військового інженера М. І. Чекмарьова на вул. Пушкінській, 33. Односекційний, симетричний, з брамою проїзду праворуч і центрально розташованими сходами при обох фасадах («парадні» на вулиці і «чорні» на подвір’я), будинок мав по дві однакові квартири на поверсі, кожна — на шість кімнат. На фасад виходило по три кімнати: кабінет, вітальня, спальня, на двір — дві дитячі (або дитяча й будуар), їдальня, а також кухня. З кухні двері вели на «чорні» сходи та до комірчини, де мешкала кухарка. Комора (поруч) сполучалася дверима з невеличким коридором «чорного» ходу: сюди зручно було заносити дрова (для опалення й готування їжі), різні припаси. Туалет і ванна кімната розміщувалися біля вхідних дверей і передпокою. Знадвору будинок має невеличкий ризаліт, що слугував для збільшення площі кухонь та розміщення «чорних» сходів. Подібна схема мала значне поширення, технічно удосконалювалася. Так, у прибутковому будинку, спорудженому 1909 року на замовлення генерал-майора Ф. А. Ягимовського за проектом цивільного інженера В. А. Безсмертного на вул. Гоголівській, 23, застосовано односекційну схему з двостороннім розташуванням квартир на чотири і п’ять кімнат кожна. Але, крім оригінально оздобленого фасаду, тут зручнішим є планування, передбачено антресольні поверхи для прислуги тощо. Вельми заощадливо використано площу забудови для флігеля по вулиці Басейній, 5-Б, що належав київському першої гільдії купцеві X. А. Файбишенку. Академік архітектури В. М. Ніколаєв 1900 року спроектував тут чотириповерховий будинок з одним парадним та двома «чорними» ходами, з розташуванням чотирьох три- та чотирикімнатних квартир на поверсі. Щоправда, квартири не мали ванних кімнат та кімнат для прислуги і розраховувалися на клієнтів скромного достатку. Більш досконалим був розвинутий Т-подібний план, дуже зручний на вузьких ділянках. У таких будинках парадні сходи віддалялися вглиб, вивільняючи фасадну частину для житлових приміщень. Відтак з’являлася додаткова кімната, використовувана зазвичай (з окремим входом зі сходової площадки та сполучувана з сусіднім приміщенням) для кабінету - приймальні, де представники вільних професій (лікарі, адвокати, інженери тощо) могли вести прийом клієнтів. Решта приміщень розташовувалася аналогічно будинкам прямокутного плану, але Т-подібна конфігурація дозволяла зручніше розпланувати квартиру, дати більше світла в допоміжні кімнати, розмістити в кутку балкон тощо. Видовження «ніжки» літери «Т» в глиб подвір’я дозволяло розміщувати в цій частині по кілька кімнат.