Довгострокова оренда
Додати для порівняння
Швидкий зв'язок
×

Показувати ціну в UAH

Статті про нерухомість
12.01.2018

Міфи і реальність про хрущовки

В Інтернеті можна переглянути чудовий фільм, який був знятий в СРСР в 1959 році і називається "Час великого новосілля". Фільм в міфологізованій формі розповідає про те, як в СРСР з’явилися хрущовки - нібито зібралися деякі важливі вчені і вирішили, як буде краще жити радянській людині, а радянські люди радісно переїхали в нові будинки і з посмішкою на обличчі розсілися вшістьох у двох кімнатах.

Цей дивовижний фільм слід подивитися кожному — його приклад показує, як радянська пропаганда відрізнялася від радянської дійсності. Так, в сьогоднішньому пості - велика розповідь про хрущовки і про те, чим правда про ці будинки відрізнялася від міфів.

Для початку трохи історії. Майже всю історію існування радянської влади міське житло продовжувало погіршуватися. Перефразовуючи відомий афоризм - "радянська влада прийняла країну з розкішними прибутковими будинками і залишила з убогими хрущовками". Після смерті Сталіна з таборів випустили багато полонених, а праця робітників стала оплачуватися трохи вище, і на будівництво відносно дорогих сталінок гроші у держави закінчилися. Крім того, була прийнята директива Хрущова про те, що кожна радянська сім’я повинна мати окрему квартиру (при Сталіні там була концепція так званого "покімнатного заселення"), що в рамках будівництва нормальних цегляних будинків було абсолютно неможливо здійснити – грошей не було.

Врезультаті було прийнято рішення про спрощення і скорочення — по-перше, значно спростили будівельні технології. Спершу, як і раніше намагалися побудувати цегляні хрущовки, були також тестові проекти з нормальними площами квартир, але ближче до кінця 1960-х перейшли виключно на типові панельні «хрущі» - вони швидко споруджувались і коштували дешевше. По-друге - було сильно урізано все, що тільки можна було урізати - квартирки стали мініатюрної площі: двокімнатна квартира 40 метрів, замість 60 в сталінці, трикімнатна квартира 45 метрів замість 75-90), в квартирах зникли коридори (залишився тільки мікроскопічний передпокій в розмірі 1 х 1,5 метри), кімнатки зменшилися за площею (зал 12 метрів замість 18-25, спальня - 9 метрів замість 15-18), висота стелі стала 2.3, 2.5 м замість 2.9-3,5, а кухні почали більше нагадувати шафу-комору.

Загалом, результати добре відомі всім вам, хрущовки виявилися дуже жалюгідними - квартири в цих будинках тісні, темні і незручні, з поганою звукоізоляцією. Сьогодні до цих проблем додалася колосальна енергоефективність цих будівель і криміногенна ситуація, значна частина хрущовок побудована в районах, які стали неблагонадійними.

Найцікавішим є те, як радянська влада подавала будівництво хрущовок для свого народу. У 1959 році, вийшов пропагандистський фільм під назвою «Час великого новосілля», який показує переїзд сім’ї в типовому хрущовку, нібито "наукове проектування нових комфортабельних будинків" і міфічні інтер’єри, які, безсумнівно, будуть в хрущовках.

Отже, давайте почнемо.

1.Міф про те, як людина потрапляє в хрущовку.

На початку фільму показано, як людина потрапляє в хрущовку. Звичайно, самі будинки у фільмі не називалися "хрущовками"- ця назва з’явилася набагато пізніше, там «хрущ» просто називається «новим будинком». За словами авторів фільму, в "новий будинок" людина потрапляє виключно із старого, зрйуйнованого житла, і виключно за власним бажанням. Про перенаселені комуналки у фільмі не згадується жодного слова - радянським людям не слід зайвий раз нагадувати, що протягом 40 років існування радянської влади житлове питання не залишалося не вирішеним. Переїзд відбувається у відкритій машині в сонячний та приємний день – ніякого дощу, який може намочити меблі… Ключі сім’ї вручає який-небудь «управбуд», а бадьорий голос диктора за лаштунками повідомляє, що цю квартиру сім’Ї дали. Про те, що людина, горбатячись 20-30 років на заводі, загалом, давно відпрацювала цю квартиру, у фільмі не згадується ні слова. Не розповідається також про те, що нова квартира насправді не належить мешканцям, а залишається власністю держави.

На кадрі нижче сім’я з шести людей в’їжджає в двокімнатну хрущовку з прохідними кімнатами. «У кадрі двокімнатна квартира, призначена тільки для однієї сім’ї!"-з гордістю повідомляє голос диктора. Не для 10 родин, а для однієї, уявляєте? Дві кімнати! Ніхто з нових жильців не запитає - чому, власне, після десятиліть роботи на державу, ми повинні жити вшістьох у двох кімнатах? Зверніть увагу на зуби радянських громадян - близько половини дорослих людей у фільмі старше 40 років зуби виглядали якось так. Питання в тому, чому країна, яка тільки-що запустила супутник в космос, не змогла створити нормальну стоматологію?

2. Міф про "наукове проектування" хрущовок.

Щоб у радянських людей не виникало питань - а чому, власне, наші нові квартири такі маленькі, незручні і некомфортні, у фільмі створено окремий великий міф про те, що жити в таких будинках нібито добре - мовляв це є результатом величезної наукової розробки, не будете ж ви сперечатися з радянськими вченими? Чи будете?

Спершу показано, "згниваючий Захід" і розповідається про те, що в США мільярди людей живуть в халупах. Дивіться, люди тут перуть одяг на вулиці, і ви хочете поскаржатится на те, що на вашій кухні не можна розвернутися. Чи ви вже не хочете? Потім показано колектив радянських вчених, що граються ляльками, які на макеті нібито вирішують дуже важливі завдання стосовно того, як зробити нові будинки найзручнішими для радянських громадян. Про те, що архітектори насправді вирішують розмістити на 40 квадратах площі дві кімнати, кухню, санвузол та ще й кладовки - у фільмі не згадується ні слова. "Хто ці люди? Що вони роблять на кухні?" Це наукові співробітники інституту житла! Вони піклуються про вас, жінки! Виявляється, що для того, щоб приготувати борщ, необхідно зробити п’ятсот кроків! "– з гордістю повідомляє диктор. Це звучить як тема дисертації радянських архітекторів — "Кількість кроків радянській домогосподарці в приготуванні борщу". Після цього, показано кадр, як радянська домогосподарка повинна рухатися по квартирі в процесі приготування борщу. Дійсно - якщо кухня є настільки маленькою, що каструлі потрібно тримати у серванті в кімнаті - то ще й не стільки кроків пробіжиш. Ще у фільмі показано процес проектування "хрущовських мікрорайонів". Той факт, що в розвинених країнах вже відмовилися від такого проектування (через те, що такі райони з часом перетворюються в гетто), в фільмі не згадується.

3.Міф про "якісне будівництво" хрущовок.

Окремим рядком через весь фільм проходить ідея про те, що "нові будинки" збудовано мегаякісно і "науково". Начебто, нові будинки було вирішено робити такими не тому, що в країні немає грошей, а тому, що зібрався колектив радянських вчених і вирішив зробити житло "кращим". Диктор розповідає про нові заводи, на яких з величезною швидкістю виготовляються панелі перекриттів – ніби це якимось чином пов’язано з якістю житла. "А тут з автомобіля з’являється цілий готовий санвузол!" – радісно повідомляє диктор. Про те, що санвузол буде суміжним, і в ньому буде почувати себе комфортно хіба що кішка, у фільмі не розповідається. «Всі оздоблення будівель робляться вже на заводі!» — голос диктора виблискує щастям. Немає необхідності пояснювати, що директор заводу "підганяє план", підганяючи своїх працівників і неякісно зібраний блок будинку (з поганою і кривою столяркою, тощо) з будівництва ніхто вже не відправить назад на завод через дороговизну логістики - його змонтують як є. Готова панель з балконом. Ви запитаєте, чому в хрущовках так погано підігнана і крива столярка? Часто ії встановлювали не на території будівництва, а безпосередньо на заводі з виробництва панелей. Панелі везуть з заводу на будівельний майданчик. У фільмі немає ні слова про те, скільки країні коштувало спорудження спеціальних тягачів, створення інфраструктури з логістики панелей і збиток для доріг від перевезення таких вантажів – радянським громадянам не обов’язково знати про це. Монтаж будівельних панелей. Про те, що зварні шви в цілому недовговічні, туди буде затікати вода, знищуючи будинок а самі будинки через тріщини в панелях будуть дуже холодними (особливо кутові квартири) - в кіно не розповідається.

4.Міф про благополучне життя в хрущовках.

Багато слів в кіно присвячено тому, як люди будуть жити в нових будинках. За задумкою авторів фільму інтер’єр у нових будинках повиннен виглядати якось-так, це вітальня. Скажіть, ви бачили серед радянських меблів 1950-60-х років щось подібне? Меблеві зразки взято із західних каталогів. Чи були в СРСР такі відкриті полиці в продажу? Виникають сумніви. Спальня з розкладними ліжками - і тут збрехали, нічого і близько на такі комбінації не продавалося в СРСР, хіба що у вісімдесяті роки, коли будували Славутич. Ще одна вітальня. Також нічого спільного з реальністю. Сервант.Тут є щось схоже. Ось тут також щось віддалено нагадує радянські меблі на початку 1960-х років, але більше схоже на каталог "Ікеі". Ще у фільмі показано"багаті магазини в нових мікрорайонах" Ось магазин побутової техніки. Про те, що радянський холодильник коштував 300-400 рублів (півтори-дві зарплати радянської людини), у фільмі не сказано. Новий продуктовий магазин самообслуговування. На передньому плані поклали білий хліб, який в СРСР до 1970-х вважався "їжею багатих".

5.Сумна реальність.

А реальне життя хрущовок виявилося зовсім не таким, як це було намальовано в кіно. Хрущовські «ізольовані мікрорайони», представлені у фільмі як якесь благо, через декілька десятків років перетворилися в закриті анклави зі своєю атмосферою -люди з центру міста намагаються без потреби в них не потрапляти. Хрущовки досить страшно виглядають зовні і в них постійно протікає дах - через ці "високі темпи роботи" та "створення цілих елементів будинку прямо на заводі", про який з ентузіазмом розповідалося в фільмі. Сам спосіб життя і соціальна взаємодія у хрущовках є специфічним – чомусь автори фільму і проектувальники будинків не подумали про це. Ось як описує життя в хрущовці один з іноземців, який орендував таку квартиру в Москві.

"Я якось орендував однокімнатну квартиру в хрущовці, обрану імпульсивно - мені сподобався зелений район на околиці Москви. Але незабаром зрозумів, що це цементна камера жахів, де кожен день потрібно виживати. У хрущовці дуже швидко деградуєш в "гомо совєтікус". Нескінченні сім’ї розборки через тонкі стіни, пильні сусіди з їх заздрістю і невдоволенням, регулярно затоплені стелі все це швидко перетворює на людиноненависника. Ви стаєте нещасним згустком злоби, провини і ворожнечі". А реальні інтер’єри у "класичних хрущовках" виглядаєють зовсім не так, як в фільмі, а якось так: Найголовніший міф про хрущовки полягав у тому, що радянським людям розповідали про те, що нібито вони житимуть в цих будинках лише 20-25 років, а потім прийде комунізм, який будуватиме нові капітальні будівлі.

Все інше про хрущовки, ви вже знаєте.

Джерело: uainfo.org

Автор: Максим МИРОВИЧ

Нещодавні статті

Teren Plus 1996-2024

This site is protected by reCAPTCHA and the Google Privacy Policyand Terms of Service apply.

×

Швидкий зв'язок

Додатково

×

Дякую!
Ваша заявка відправлена.

Сталася помилка під час створення заявки