Довгострокова оренда
Додати для порівняння
Швидкий зв'язок
×

Показувати ціну в UAH

Статті про нерухомість
10.01.2012

Правила забудови Києва в кінці XIX - на початку XX ст. Частина 2

Лише у поодиноких випадках, коли архітектор мав можливість тактовно відгукнутися на вже існуючу і явно специфічну забудову сусідньої ділянки, з’являвся хоч і глухий, проте доречно й чемно декорований торець (Ярославів Вал, 7 — сусідня садиба з караїмською кенаса).

Нагляд за виконанням будівельних правил здійснювала міська Управа та поліція відповідних дільниць міста.

Ніша з балконами у торці прибуткового будинку по вул. Гоголівській, 30. Праворуч — садиба, де жили художники В. Орловський та М. Пимоненко. 
Ніша з балконами у торці прибуткового будинку по вул. Гоголівській, 30. Праворуч — садиба, де жили художники В. Орловський та М. Пимоненко. 
Фото 1995 р.

Серед обов’язкових правил тих часів — протипожежні вимоги, а також заборона тинькувати цегляні стіни раніше ніж через рік. За тодішньою технологією мурування, спорудження будь-яких цегляних будинків провадилося, залежно від обсягів, щонайменше упродовж двох сезонів, оскільки вапнякові розчини тверділи повільно і кладка давала значну усадку. Тож у перший сезон зводилися стіни, робилися перекриття, дах і покрівля. Наступного року виконувалися сантехнічні, опоряджувальні та інші роботи, і на осінь будинок був готовий до заселення.

Головним чином наголос у правилах робився на тому, чого не можна робити під час будівництва: адже вважалося, що, як, власне, будувати, знали всі — цього навчали добре.

Чимало уваги приділялося взаємостосункам і співіснуванню приватних власників та їх ставленню до загальноміської власності і норм співжиття: вулиця, межі ділянок тощо.

Окремо погоджувалося облаштування хідників (тротуарів) уздовж приватних володінь на вулицях міста. В обов’язки домовласників входило й утримання у належному стані хідника, зелених насаджень та половини проїжджої частини у межах садиби з боку вулиці. Цю роботу виконував двірник (підмітав, збирав сміття й кінський гній) упродовж дня, а контроль невсипущо здійснював околодочний наглядач поліції.

Ширина хідників також регламентувалася чотирма категоріями, встановленими постановою міської Управи для всіх вулиць Києва.

Так, на вулицях першої категорії хідники належало замощувати на всю ширину — між бруківкою й лінією садиб (будинків). На вулицях другої категорії хідники влаштовувалися біля бруківки і відокремлювалися від будинків палісадниками. Подекуди такі ділянки збереглися й досі (Жилянська, Микільська, Тарасівська, Золотоворітська, Несторівська, нижня частина Фундукліївської). На вулицях третьої категорії хідники облаштовувалися завширшки 3 аршини (бл. 2 м. — Д. М.); на вулицях четвертої категорії — 1 1/2 аршина (бл. 1 м. - Д.М.).

Матеріалом для хідників міг бути асфальт, кам’яні та цементні плити, плити з випаленої глини, клінкеру, бетон та краща біла будівельна цегла — так званий «залізняк». Зразки старих київських хідників подекуди збереглися й досі:

  • з грубезних брил трахтемирівського каменю (під аркбутанами лаврської друкарні);
  • з гранітних плит великого формату, оброблених бучардою (від Свято-Троїцької брами до паперті Успенського собору Лаври);
  • з цементних плит з гофрованою, або «вафельною», поверхнею (відмостка вздовж огорожі садиби на Лютеранській, 23; подекуди на Новому Байковому кладовищі; підхід до особнячка на Квітучому провулку, 5 — Лук’янівка; зрештою — курдонер Національного художнього музею України — вул. Грушевського, 6 — там навіть збереглася фірмова плитка з написом на лицьовій стороні: «С. И. Сускій вь Кіевъ» — своєрідна реклама);
  • з білої (жовтої) київської цегли (біля Вознесенської соборної церкви Флорівського монастиря).

Практикувалося облаштування хідників з різних матеріалів — смугами паралельно з бордюром: власне хідник, доріжка для пішоходів могла бути з асфальту, а проміжок між деревами замощувався цеглою тощо.

Правилами забудови регламентувалося влаштування світлових приямків біля вікон напівпідвальних приміщень (тоді ці приямки називалися пристінними колодязями), навісів-козирків над парадними входами (тодішня назва — зонт), в’їздів до подвір’їв через хідник тощо. Все це зобов’язувало власника садиби не створювати перешкод і незручностей для пішоходів — обмежувався розмір виступаючих частин будинку. Конфлікти виникали особливо гострі, коли добудовувалися вітрини магазинів — за рахунок, звичайно ж, зменшення ширини хідника. Міська Управа перевіряла розміри добудов, накладаючи штрафи на порушників.

Типовим явищем було спорудження прибуткових будинків одним власником на сусідніх ділянках, в глиб садиби за кілька етапів. Правилами забудови це не заборонялося. Так, відомий домовласник Л. Б. Гінзбург після спорудження великого прибуткового будинку на вул. Миколаївській, 9 у 1900-1901 роках згодом вклав капітал у ще більший прибутковий будинок на суміжній ділянці по вул. Інститутській, 16-18, де у 1910-1912 роках було споруджено найвищий у Києві 8-11-поверховий житловий прибутковий будинок. Священик П. І. Янковський, маючи двоповерховий цегляний будинок на вул. Обсерваторній, 19 (архіт. О. Р. Хойнацький, 1880), заповів велику садибу дітям, і згодом було споруджено ще чотириповерхові прибуткові будинки на вул. Обсерваторній, 21 (1898-1899) та 17 (1910-1911), одписавши всі три будинки синові і двом дочкам.

Колишній глухий торець по вул. Великій Васильківській, 18, пробитий безладно вікнами й балконами у другій половині XX ст.
Колишній глухий торець по вул. Великій Васильківській, 18, пробитий безладно вікнами й балконами у другій половині XX ст. 
Фото 1993 р.

Спорудження спершу флігеля, а потім фасадного будинку здійснювалося на вузьких та видовжених ділянках, наприклад на вул. Святославській, 4 — за відповідно розробленим проектом.

Нумерація будинків здійснювалася «в порядке полицейских нумеров» зліва направо: лівий бік складали непарні номери, правий бік вулиці — парні номери. Порядок передбачав нумерацію вулиць від Дніпра по головних напрямках і від головних напрямків (ХрещатикВелика Васильківська, Бібіковський бульвар — Брест-Литовське шосе, Велика Житомирська — Львівська — Дорогожицька, Олександрійська — від Печерська на Поділ) йшла нумерація бічних вулиць. Цей порядок існує й досі.

За матеріалами книги Дмитра Малакова « Прибуткові будинки Києва»

Нещодавні статті

Teren Plus 1996-2024

This site is protected by reCAPTCHA and the Google Privacy Policyand Terms of Service apply.

×

Швидкий зв'язок

Додатково

×

Дякую!
Ваша заявка відправлена.

Сталася помилка під час створення заявки