 |
 |
 |
 |
| Архітектор А.- Ф. К Краусс (1859-1911). | Архітектор В. Г. Кричевський (1872-1952). | Цивільний інженер В. О. Осьмак (1870- 1942). Портрет роботи художника І. Селезньова. |
Дослідники київської старовини (зліва направо):
художник і реставратор М. Касперович, археолог П. Покришкін, археолог А. Ертель, військовий інженер, архітектор, мистецтвознавець В. Пещанський, художник і архітектор В. Г. Кричевський.
Фото 1916 р. — триває війна, тому на багатьох погони. |
Неважко помітити, що серед названих архітекторів практично повністю відсутні українці. Так, царський уряд, проводячи імперську русифікаторську політику, не лише не зберігав національні традиції України й Києва, а всіляко їх нівелював під загальноросійські смаки. До Києва надсилали архітекторів неукраїнського походження.
Дуже «патріотично» виглядала творчість М. Г. Артинова та Є. Ф. Єрмакова, які проектували й будували різноманітні за призначенням споруди, але переважно в «російському» стилі — це підтримував махровий шовіністичний офіціоз.
Тому особливу увагу привертає творчість талановитого архітектора-художника В. Г. Кричевського (1872-1952) — засновника українського національного стилю в архітектурі на початку XX століття. Під впливом його таланту звернулися до національного романтизму й деякі інші київські зодчі.
Основний перелік творів, зокрема київських архітекторів, які працювали в царині проектування й спорудження прибуткових будинків, містить праця доктора мистецтвознавства В. І. Тимофієнка (1941—2007) «Зодчі України кінця XVIII — початку XX століття».
Нарешті, підрядники. За звичаями, що діяли до революції 1917 року і деякий час після неї, підряд на будівництво могла взяти будь-яка будівельна контора, що мала не лише досвід і рекомендації попередніх замовників, а й така, що пропонувала на конкурентній основі найменші витрати. Для цього влаштовувалися торги, на яких і брали гору спритніші й заповзятливіші. Взаємостосунки між замовниками й підрядниками регулювалися діючим на той час Положенням про казенні підряди й замовлення.
Будівельний сезон починався у Києві з 1 березня або 1 квітня - залежно від настання сталої погоди — і тривав до 1 листопада. Взимку будови завмирали.
Напровесні підрядник, маючи на руках замовлення-підряд і затверджений проект, наймав на роботу артіль робітників-сезонників, очолювану десятником. Укладався контракт: з усіма умовами найму, тривалості робочого дня, заробітної платні, нормативами, віком працюючих — згідно з діючими Будівельним уставом і Урочним положенням з будівельного мистецтва. Цей другий документ містив «уроки», тобто норми виробітку на різних видах операцій, з урахуванням навичок, обсягу робочого часу, залежно від пори року та місцевості. Подекуди різні відомства укладали свої довідники, а єдиного нормування не існувало, і, звичайно, цим спритно користувалися підрядники — не дуже порядні.
Відомими київськими будівельниками-підрядниками були Ф. О. Альошин (батько архітектора П. Ф. Альошина), Л. Б. Гінзбург, Л. М. Гугель, Я. Є. Файбишенко та інші.
Масове будівництво викликало появу спеціалізованих будівельних фірм, які виконували певні види робіт: бетонні, штукатурні, малярні, сантехнічні, електротехнічні тощо.
Робітники різних спеціальностей об’єднувалися в артілі: землекопів, грабарів, каменярів, мулярів, теслів, штукатурів, електромонтерів, загальнобудівельних професій, підвожчиків цегли тощо.
Безпосереднє керівництво артілями здійснювали десятники, які здобували освіту в Київській школі десятників зі шляхової та будівельної справи. У школі викладали арифметику, російську мову, фізику, малювання й каліграфію, вітчизняну історію, географію, архітектуру, Закон Божий, гігієну та надання першої медичної допомоги.
 |
 |
 |
| Фірмовий бланк архітектурного бюро і будівельної контори К. Ф. Піймана, 1910 р. |
Будинок, зведений будівельною конторою Я. Файбишенка у 1900-х роках. | Рекламна листівка будівельної контори Я. Файбишенка. |
Про рівень підготовки десятників свідчить і якість колишніх прибуткових будинків. Архітектурні й будівельні контори, фірми широко рекламували свою діяльність, вдаючись інколи до досить цікавих прийомів. Так, Архітектурне бюро і будівельна контора К. Ф. Шимана вмістила на фірмових бланках як брифкопф зображення уже відомого в Києві прибуткового будинку на розі Прорізної і Володимирської вулиць, 24/39, спорудженого за проектом і під керівництвом архітектора К. Ф. Шимана.
Технічна контора Я. Є. Файбишенка рекламувала свої здобутки цілою низкою світлин споруджених нею будинків у Києві — у путівнику «Весь Киев в кармане».
Надзвичайна спритність київських підрядників і будівничих стала свого часу своєрідною «притчею во язицех», про що йтиметься далі.
Як приклад того, у які кошти обходилося спорудження прибуткового будинку, можна вказати на відомий киянам будинок на розі вул. Фундукліївської і Театральної, 30/10: «Постройка громадного дома в усадьбе Самонова потребовала 3 млн штук кирпича и стоила 250 тыс. рублей».
Надзвичайно ж суттєвим у практиці спорудження прибуткових будинків було широке кредитування цих робіт під заставу нерухомого майна. Причому умови кредитування були взаємовигідними і абсолютно виключали будь-які зловживання сторін. Швидке збагачення у ті часи викликало підозру, осуд суспільства, а сам скоробагатько ставав небажаним для оточення через підозру в шахрайстві, непорядності, порушенні загальноприйнятих норм моралі й честі. Такі випадки траплялися, але не були поширеним явищем, як сто років потому...
За матеріалами книги Дмитра Малакова « Прибуткові будинки Києва»
