На початку XIX століття населення Києва становило близько 25 000 чоловік, а забудова була переважно дерев’яною. Загальний вигляд міста формували численні церкви та монастирі й одно-, двоповерхові будинки, за давнім українським звичаєм потиньковані та побілені. Чисельність населення зростала досить повільно. Певний поступ почався у 1830-х роках, коли з волі царя Миколи І, який вельми поважав Київ як "матір міст руських" і колиску православ’я, було розроблено й затверджено генеральний план, складений архітекторами В. І. Беретті, Л. В. Станзані та інженером Л. І. Шмигельським. За цим планом подальший розвиток Києва передбачався уздовж річки Либідь та в напрямку Святошина, Лук’янівки, Куренівки. Характер забудови регламентувався розрядом вулиць. Насамперед було споруджено фортеці - військову на Печерську і, сказати б, фортеці "розумові", - призначені для "вкорінення російського впливу": Університет св. Володимира, дві чоловічі гімназії, кадетський корпус, Інститут шляхетних дівчат, а згодом - Лук’янівський тюремний замок та арештний дім.
Тривалий час основу забудови Києва становили дерев’яні будівлі. Так, 1856 року в місті було 4873 будинки, з яких лише 361, або 7 %, - кам’яні. На початку 1870-х років нове будівництво провадилося усе ще з перевагою дерев’яних споруд. За три роки (1871 -1873), наприклад, було зведено нових кам’яних будинків 117, а дерев’яних - 295. То були переважно особняки, одноповерхові, двоповерхові будинки. На той час поняття "прибутковий будинок" ще не існувало. Безквартирні городяни, якщо дозволяв суспільний стан, наймали (знімали) житло у домовласників, що мали зайві кімнати або окремі квартири у власному будинку.
Вже й наприкінці 1870-х років, коли будувалися триповерхові прибуткові житлові будинки (Велика Житомирська, 34, 1880 - дата ця була на підлозі вестибюля; Костьольна, 4, флігель - 1878), усе ще переважало спорудження одно-, двоповерхових "на півповерсі" будинків. Прикладом такого будинку може слугувати добре відомий киянам "Будинок Булгакова" на Андріївському узвозі, 13. Споруджений 1888 року за проектом цивільного інженера М. М. Горденіна на замовлення дружини київського купця В. О. Літошенка за досить типовою київською схемою з бічним розташуванням парадних сходів і заскленою галереєю знадвору - будинок мав дві квартири (по одній па кожному поверсі) і крамничку з квартиркою при ній - на півповерсі. Одна квартира (краща - на другому поверсі, з семи кімнат) та крамничка з квартиркою при ній винаймалися, а господарі-власники буднику мешкали на першому поверсі у п’ятикімнатній квартирі. Така схема була найтиповішою у Києві тих часів - місті провінційному, з усталеними консервативними традиціями. Гонитва за величезними прибутками й надприбутками у галузі житла тоді ще була не на часі.
Інтенсивна розбудова Києва почалася лише у 1890-х роках, коли проблема житла постала з усією очевидною гостротою. Це зумовлювалося суто економічними чинниками: місто стало своєрідною "цукровою" столицею не лише Південно-Західного краю, а й усієї Російської імперії. Розвиток цукроваріння, передусім, зосереджений у Київській, Подільській та Волинській губерніях, щорічні київські контрактові ярмарки, перетин залізничних і водних шляхів, адміністративний центр трьох губерній - ось головні засади, на яких ґрунтувалося зростання Києва. Так, 1912 року у Південно-Західному краї було вироблено 61,6 млн. пудів цукру, або майже 55 відсотків усього виробництва Російської імперії, а його збут на контрактовій основі зосереджувався саме у Києві.
Нещодавні статті
06.12.2019
3052
27.08.2019
1349
13.05.2019
708
13.05.2019
926
13.05.2019
807
Teren Plus 1996-2024
This site is protected by reCAPTCHA and the Google Privacy Policyand Terms of Service apply.
Швидкий зв'язок
Дякую!
Ваша заявка відправлена.
Сталася помилка під час створення заявки